Chitande Type

Підгрупа “Chitande Type” входить до групи “скельних” аулонокар. Відомі 7 видів (зі своїми кольоровими варіаціями), що належать до цієї видової підгрупи, шість із яких наукової назви ще не отримали.

• Aulonocara ethelwynnae Meyer & Riehl & Zetzsche, 1987
  
  • Aulonocara ethelwynae (Mdoka)
    
• Aulonocara saulosi Meyer, Riehl & Zetzsche, 1987 — зелено-морда аулонокара
• “Maylandi Type”
  • Aulonocara kandeensis = Aulonocara maylandi kandeensis
  • Aulonocara maylandi = Aulonocara maylandi maylandi Trewavas, 1984 — сіркоголова аулонокара
• “Chitande Type”
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (Chiofu)
    
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (East cost)
    
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (Kande)
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (Masinje)
    
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (Mazinzi Reef)
    
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (Mozambique)
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (Nkhomo Reef)
    
  • Aulonocara sp. “Chitande type” (North)
    
• Aulonocara sp. “Yellow Collar”
  • Aulonocara sp. “yellow collar” (Masasa Reef)
    
  • Aulonocara sp. “yellow collar” (Mazinzi Reef)
    
  • Aulonocara sp. “yellow collar” (Tsano Rock) = Aulonocara sp. (Tsano Reef)

Представники цього типу аулонокар мешкають у перехідних зонах на піщаному дні, частіше поблизу скель або поруч величезних скельних уламків. Глибина проживання нижче 15 метрів, але зустрічаються і на глибині 6 метрів. Улюбленою зоною проживання саме цього виду є діапазон глибин від 25 до 40 метрів. Аулонокари цієї видової підгрупи мають характерні анатомічні та поведінкові ознаки, що відрізняють їх від аулонокар інших видових підгруп. По-перше, більш закруглену форму морди та глибоко посаджений рот. По-друге, самці мають дуже яскраві та виразні плями-релізери, а самки, як правило, більш сріблясте забарвлення корпусу, ніж у інших типів аулонокар. Самки та молодь шукають їжу порівняно далеко від скель, часто формуючись у пошукові групи по 100 і більше особин. Незрілі самки, як правило, знаходяться на глибині 4-5 метрів, у той час, як готові до нересту самці – на глибинах від 15 до 25 метрів. Поблизу нерестових угідь самців дефілюють лише зрілі, готові до нересту самки.

Пошук здобичі за допомогою чутливих головних органів (канавок), розташованих на інфраорбітальній кістці голови. При пошуку відбувається зависання аулонокари в декількох десатках міліметрів від ґрунту, при цьому риба знаходиться як би в стані трансу. Захоплення їжі здійснюється блискавичним зариванням голови в пісок і хапанням здобичі разом з піском, який просіюється через зябра.

Утримання

Бажано окреме утримання цих цихлід або їх спільне утримання з представниками групи “Утака”, а також з багатьма видами танганьїки. Не бажано спільне утримання з територіальними видами групи “Мбуна” і великими хаплохроминами, так як не виключено фізичний чи психологічний тиск із боку останніх. Можливо спільне утримання цих “скельних” аулонокар із представниками групи “піщаних” аулонокар, у разі гібридизація не відзначалася. Як донний ґрунт найбільш прийнятний дрібний, кварцовий або великий, річковий пісок. Мінімальне співвідношення особин одного виду для успішного розведення – 2 самці + 3-4 самки, оптимальне співвідношення – 3 самці + 5-7 самок.

Як корм можна використовувати: морожені коретру, кулекс, циклоп, мотиль (дуже рідко), живу артемію, а також пластівцеві та гранульовані (останні, попередньо замочені) корми. Обов’язково чергування корму та його застосування в розумних межах, що виключає переїдання.