Назва роду Petrochromis має відношення до проживання в скельно-кам’янистих біотопах і до забарвлення. Назва виду походить від латинського слова “ephippium” (чепрак, попона, сідловина) і вказує на велику світлу пляму на спині даного виду.
До видової групи Petrochromis ephippium входить велика кількість географічних варіантів (рас).
- Petrochromis ephippium (Samazi)
- Petrochromis ephippium (Sibwesa)
Біотоп
Надають перевагу мілководним скельним біотопам, вільним від осадових відкладень. Скелі в цьому біотопі нібито штабельовані, утворюючи складний лабіринт із печер і тріщин (ущелин). Обростання скель хороші тим, що вільні від осадових відкладень, через що водорості формують в окремих місцях товсті зелені килими (мати). Через цей достаток харчування конкуренція в середовищі існування сильна, і тільки найсильніші та найагресивніші види можуть почуватися тут у відносній безпеці. Петрохроміси прекрасно пристосувалися до харчування водоростями, природа подбала про те, щоб і добування їжі, і її перетравлення були оптимально відрегульовані. У всіх видів петрохромісів ікру виношують самки, самці вкрай територіальні та їхня агресивність спрямована не тільки проти одновидових самців, а й проти самців інших видів, які проникають в їхні кормові угіддя. Кормове угіддя, як правило, менше, ніж нерестове і в поперечнику становить 2 метри і більше, в той час як нерестова ділянка може досягати 5-ти метрів і більше. Підставою для агресії можуть служити буквально кілька сантиметрів ділянки, зайнятої тим чи іншим петрохромісом. Територіальні самці харчуються всередині свого власного угіддя, але якщо його буде навіть короткочасно залишено, то це місце може бути зайняте більшим і сильнішим самцем, причому повернення старого, насидженого місця дуже проблематичне. Нерест відбувається в печері або темній ущелині нерестового угіддя самця, самки відкладають у середньому близько 15 ікринок, які запліднюються в роті самки, коли вона “прихоплює” анальний плавник самця. У цей момент і відбувається “виверження” насінної рідини, яку самка збирає ротом. Інкубаційний період триває, як правило, близько 30-ти днів, протягом яких самки харчуються дрібними харчовими частинками, споживаючи їх як для себе, так і для молоді в роті. Багато видів петрохромісів несуть на анальному плавці 2 різних типи плям-релізерів: жовті, темно-окантовані релізери в задній частині анального плавця та неокантовані релізери в передній частині того ж плавця (на кінцях перших жорстких променів). Окантовані релізери є також і на анальному плавнику самок, але вони дрібніші і нечисленні. Майже біля кожного скельного узбережжя в одному, окремому місці можна зустріти петрохромісів 8-ми різних видів, що представляють різні видові групи (симпатричне існування).
Представники видової групи Petrochromis ephippium мають схожу колірну модель з видом Petrochromis trewavasae, але додатково несуть світлозабарвлену, сідлоподібну пляму (чепрак) уздовж спини і на спинному плавнику. Залежно від місця проживання колір цього чепрака може бути або білий, або жовтий. Як правило, популяції північної половини озера мають “біле сідло” (білочепрачні), а популяції центральної та південної частин озера – “жовте сідло” (жовточепрачні), хоча є й деякі винятки з цього правила.
Харчуються переважно пухким матеріалом скельних обростань і водоростями, що містять кремнезем (‘кремнеземки’). Цілком природно, що при харчуванні водоростями вони вживають в їжу також і мікротварин, що мешкають усередині водоростевих скупчень. Прекрасно пристосовані до харчування водоростями – не тільки до їх перетравлення, а й до їх добування. Зістригають пухкий матеріал обростань і кремнеземок, використовуючи повною мірою міць своїх губ і зубів. Губи, що пресують субстрат, і рухливі зуби точно повторюють контури скель. При закриванні рота вершинки зубів зчісують пухкий матеріал і кремнеземки з нитчастих водоростей, міцно прикріплених до скель. На одному й тому ж місці рот петрохромісів багаторазово відкриватиметься і закриватиметься, роблячи це дуже ефективно, що дуже важливо, тому що петрохроміси через свої великі розміри потребують великої кількості їжі. Зуби тонкі, тривешинні. Довжина кишківника в 10 разів перевищує загальну довжину тіла і у дорослої цихліди може досягати довжини близько 2-х метрів.
Опис
Розмір самців: 18 см, самиць – 15 см.
Утримання
Петрохроміси – чарівні цихліди, дуже цікаві та привабливі як за своєю поведінкою і технологією харчування, так і за зовнішніми формами, особливо формою голови, губ і зубів. На жаль, вони не набули широкого поширення серед вітчизняних акваріумістів почасти через свою дорожнечу, але більшою мірою – через неправильну інформацію про умови їхнього утримання та розведення. Багатьох відлякував не стільки розмір цих цихлід, скільки розміри та обсяг акваріума для їх утримання, а також агресивність представників цього роду. Те, що ці цихліди здебільшого територіальні, – абсолютно вірно, те, що розміри в них величезні, – це дивлячись із чим порівнювати, тому що їхні розміри можна порівняти з розмірами більшості малавійських хаплохромін, і в більшості петрохромісів, залежно від виду, ці розміри лежать у межах від 15 до 25 см. А ось, щоб правильно їх утримувати, необхідне виконання деяких умов. Ні збільшення об’єму акваріума, ні збільшення кількості самок одного виду (гаремне утримання), ні утримання тільки однієї пари у великому акваріумі з безліччю укриттів, як правило, не дають бажаних результатів. Успішного утримання можна домогтися двома способами: по-перше, при утриманні петрохромісів тільки одного виду необхідно збільшувати кількість самців (а не самок!!! ), причому самців має бути не менше 3-х (краще 4-5), по-друге, можна утримувати петрохромісів одного виду і в меншій кількості, але з великою видовою різноманітністю, тобто в одному акваріумі повинно міститися кілька видів петрохромісів, причому без усякого остраху гібридизації, тим самим якоюсь мірою копіюючи природу, де петрохроміси живуть симпатрично (до 8-ми видів в одному місці). Для цих цілей цілком підходять акваріуми ємністю від 500 л (при утриманні видів розміром 14-15 см – від 300 л). При утриманні петрохромісів необхідно приділяти підвищену увагу раціону харчування, надаючи перевагу спіруліновмісним (або рослиновмісним) пластівцям і гранулам (попередньо замоченим у воді) і мороженому циклопу. Протягом дня годування має бути частим (не менше 3-4 разів), але малодозованим. За петрохромісами спостерігається цікава особливість: вони ловлять морожений циклоп у товщі води досить ліниво, але дуже активно збирають, а точніше зішкрібають його з будь-яких поверхонь, на які він осідає або примусово притягається (фільтрувальні елементи внутрішнього фільтра), тим самим копіюючи свою природну поведінку. Іноді петрохроміси показують просто дива кмітливості та винахідливості під час харчування такими дрібними об’єктами, як циклоп. Щоб не ловити кожну “циклопинку” в товщі води, вони з розкритим ротом займають позицію на поверхні води, розташовуючись навпроти струменя води, що виходить із турбіни (помпи). Вільно плаваючий циклоп, спонукуваний струменем води, сам спрямовується у відкритий рот петрохромісів і не поодиноко, причому ці кмітливі цихліди не несуть будь-яких енергетичних витрат.