Архів категорії: Супутнє

Колове́ртки (Rotifera, Rotatoria) — один з типів двобічно-симетричних тварин. Основною характерною ознакою є наявність так званого навколоротового апарату — війкової формації на передньому кінці тіла, яка використовується для живлення і руху.

Відомо понад 2200 видів коловерток. В основному це прісноводні мешканці, але також вони водяться в морі і вологих ґрунтах. Переважна більшість коловерток є вільноплаваючими, але відомі і прикріплені форми.

За розміром коловертки не перевищують 2 мм. Представник цього типу — Ascomorpha minima — найдрібніша багатоклітинна тварина, розмір якої становить близько 40 мікрон. У зв’язку з малими розмірами тканини часто набувають синцитійної будови. Для типу в цілому характерна евтелія (постійність клітинного складу). Деякі коловертки можуть впадати в криптобіоз.

Коловертки — роздільностатеві організми. Статева система самки представлена цілісним (клас Monogononta) або дволопатевим (клас Digononta) яєчником, що знаходиться в задній частині тіла, під кишкою. Яєчник підрозділений на частину, що власне продукує яйцеклітини і жовток. Від яєчника відходить короткий яйцепровід, що впадає в клоаку. Самці володіють єдиним сім’яником; від нього відходить сім’япровід, дистальна частина якого проходить в копулятивному органі, що вивертається.

У різних систематичних групах коловерток статевий диморфізм виражений по-різному. Так у представників класу Seisonidea самці і самки не дуже розрізняються на вигляд. Навпаки, у коловерток з класу Monogononta самці карликові, не живляться, і з внутрішніх органів у них представлена тільки гонада. У представників класу Digononta самці зовсім відсутні, а розмноження йде тільки шляхом партеногенезу.

Розвиток прямий, без метаморфозу. Дроблення дуже рано стає двобічно-симетричним. Після періоду ембріонального розвитку клітини перестають ділитися — з цим пов’язана постійність їх клітинного складу (також через це у коловерток відсутня здатність до регенерації).

Життєвий цикл (у Monogononta) є гетерогонією, тобто чергуванням партеногенетичного і статевого розмноження. У стабільних, сприятливих умовах в популяції присутні тільки самки, які розмножуються партеногенезом. За несприятливих умов з’являються гаплоїдні самці. В результаті запліднення утворюються яйця, що мають товсту оболонкою. З цих яєць виходять партеногенетичні самки.Самки також виділяють спеціальний фермент.

Ехінтреї (лат. Enchytraeus) — рід кільчастих червів, який включає в себе близько 40 видів. Для всіх видів в цілому, а не лише до виду Enchytraeus albidus, часто застосовують також термін «білі черви».

Деякі види наземні, деякі напівводні, а деякі — морські, тому можуть бути знайдені в солонуватій воді або на пляжах. У деяких видів відсутні статеві органи тому розмноження відбувається шляхом фрагментації, зокрема, вид E. fragmentosus, який отримав свою назву від цієї характеристики.

В основному енхітреї мають довжину до 35 мм, але в культурі досягають до 45 мм довжини і зазвичай живуть клубками у вологому багатому органічними речовинами грунті. Можуть культивуватися в домашніх умовах і служать кормом для багатьох видів акваріумних риб.

Види включають в себе:

• Enchytraeus albidus — Білий черв’як. Цей вид часто розводиться і використовується в якості живого корму для акваріумних рибок.
• Enchytraeus buchholzi — Гриндаль. Цей вид був названий на честь шведського розводчика риб, який вперше почав використовувати цих черв’яків для годування риб.
• Enchytraeus capitatus
• Enchytraeus citrinus
• Enchytraeus fragmentosus
• Enchytraeus japonensis
• Enchytraeus kincaidi
• Enchytraeus lacteus
• Enchytraeus liefdeensis
• Enchytraeus minutus
• Enchytraeus multiannulatoides
• Enchytraeus multiannulatus
• Enchytraeus rupus
• Enchytraeus saxicola
• Enchytraeus variatus

Гермафродити. В частини представників цих видів відсутня розділена статева система й вони розмножуються шляхом поділу. До таких видів належить Enchytraeus fragmentosus, що й отримав свою назву завдяки здатности розмножуватись за допомогою фрагментів свого тіла. Статевозрілости досягають у віці трьох тижнів. Відкладають яйця, що знаходяться в коконі (до 10 шт.). При температурі в 18-20°С розвиток триває 12 днів.

Розмножують червів у невеликих дерев’яних скринях або квіткових горщиках, що заповнені рихлою землею без глини (садовий чорнозем, листовий перегній, пісок і не багато тирси), чим створюються сприятливі умови для пересування молочних червів. Важливе значення для успішного розмноження енхітреусів має ступінь вологости землі й температура. Бажано не перезволожувати та не пересушувати землю, періодично поливаючи її молоком або кефіром. Для запобігання швидкого висихання землі, скриньки прикривають фанерою, що також захищає червів від світла. Підсихаючу землю постійно зволожують, створюючи середовище близьке до природнього. Краща температура — кімнатна (17-21°C тепла), при більш низькій черви погано розмножуються, а при більш високій — гинуть.

Годують червів не лише молочними продуктами, але й рідким пюре, до складу якого входять варені без солі картопля, морква, капуста, гарбуз. У суміш можна додавати білий хліб. Для кращого розмноження червів замішують пюре на воді з молочними змивками. Додавання до корму кісткове борошно покращує якість червів, підвищуючи в них вміст фосфору та кальцію.

Кормову масу вносять невеликими порціями в неглибокі 5-7 сантиметрові борозни й присипають землею, щоби вона не закисла та не запліснявила. Годування здіснюється по мірі поїдання продуктів червами.

При активному, майже повному знищенні корму на його місці виявляються великі чисті клубки енхітреусів. У такому випадку перед внесенням нової порції корму частину червів відбирають пінцетом.