Telmatochromis bifrenatus зустрічаються хоча й рідко, але у досить широкому ареалі.
Типові екземпляри для наукового опису виду Telmatochromis bifrenatus були виловлені на півночі озера у водах біля населеного пункту Луанга в Конго. Відомо кілька географічних варіантів (рас) цього виду.
Ґеораси
- Telmatochromis bifrenatus (Halembe)
- Telmatochromis bifrenatus (Kigoma)
Ареал
Представники цього виду цихлідів трапляються у східній частині озера Танганьїка (держава Танзанія), починаючи від населеного пункту Зібвеза до кордону між Танзанією та Бурунді, а також у північно-західній частині озера – уздовж узбережжя Конго у водах між островом Кавала і населеним пунктом Луанга.
Віддають перевагу скельним біотопам, вільним від осадових відкладень, які рясніють великою кількістю черепашок молюсків або кам’янистим донним ґрунтом. Такі зони узбережжя надають цим невеликим цихлидам відповідне укриття і можливість врятуватися втечею за найменшої небезпеки. Кращі глибини проживання – від 1 метра і глибше. У природі зустрічаються частіше парами, рідше – поодиноко або в складі невеликих груп (4-6 особин).
Опис
Тіло видовжене, самці досягають 6 см.
Як усі види тельматохромісів, цей вид демонструє сильну внутрішньовидову агресію. Основними відмітними ознаками виду Telmatochromis bifrenatus є: дуже витягнутий, вузький корпус, що має циліндричний поперечний переріз, тупоноса, коротка голова, пряморозташований, маленький рот і круглі очі, хвостовий плавець відносно великий і має заокруглену форму, основне забарвлення корпусу та плавників бежеве.
Основною ознакою, що відрізняє цей вид від інших представників роду Telmatochromis – Telmatochromis vittatus і Telmatochromis brichardi, є наявність проміжної, горизонтальної, темно-коричневої смуги між серединною смугою і спинною смугою (біля основи спинного плавця). Ця проміжна смуга розташовується на верхній бічній лінії. Серединна поздовжня смуга, як і інших видів “прогонистих” тельматохромів, закінчується темною плямою біля основи хвостового стебла. Переваги свого забарвлення, дуже схожого на забарвлення молоді великих лепідіолампрологів, біфренати активно використовують для “крадіжки” ікри з величезних кладок великих лепідіолампрологів – Lepidiolamprologus elongatus і Lepidiolamprologus profundicola.
За рахунок свого дуже вузького рота і стрункого корпусу проникають у наймініатюрніші та найглибші скельні заглиблення і витягують з них необхідні мікроорганізми. Пучок нитчастих водоростей обхоплюють ротом, водночас згинаючи корпус у формі літери “S”, потім раптово розпрямляють корпус, одночасно роблячи ривок уперед, і відривають пучок водоростей від субстрату. Така ж технологія харчування властива молоді цих цихлід, що харчується живою артемією в акваріумі. Під час поїдання ікри з кладки великих лепідіолампрологусів повною мірою використовують схожість свого забарвлення із забарвленням молоді лепідіолампрологусів і залишаються безкарними.
Розмноження
Вид – моногамний.
Нерестяться або в крихітних печерках, або в поглибленнях скельного субстрату, але нерідко як місце кладки вибирається окремо лежачий камінь. Як захисний притулок іноді використовують порожні черепашки молюсків.
Самка відкладає порцію ікри і самець негайно ж її запліднює, відкладання порцій ікринок самкою повторюється багаторазово.
Середня продуктивність біфренатів становить 50 ікринок. Опікою ікринок займається самка, а самець бере на себе функцію захисника нерестового угіддя. Інкубаційний період триває, як правило, 8-9 днів, після яких молодь починає вільно плавати, тримаючись у тісному контакті з кам’янистим субстратом.