Назва роду Protomelas походить від латинських слів “proto” (перший, єдиний, верховний, головний) та “melas” (чорний, чорнота, чорна пляма) і має відношення до чорного (меланінового) малюнка на корпусі представників цього роду, особливо це стосується самок. Назва виду походить від латинського слова “insignis” (помітний, що виділяється, кидається в очі) і вказує на помітний зовнішній вигляд цих цихлід.
Представники цього виду цихлід зустрічаються по всьому озеру Малаві.
В першу чергу надають перевагу скельним біотопам вільним від осадових відкладень, але можуть мешкати і у відкритих водах інших біотопів (наприклад, перехідні зони), перебуваючи на відстані 2-3 метрів від скельного субстрату. Представники цього виду можуть формуватися в невеликі зграї (не більше 20 особин), але полюють, як правило, поодинці.
Protomelas insignis мають відносно великий рот і оригінальне забарвлення самок та молоді, у яких дві темні, поздовжні смуги немає завершення і проходять: середня – від кореня хвоста на 2/3 корпусу, тобто. не доходячи до зябрових кришок, причому її закінчення може бути пунктирним, верхня – частіше пунктирна, бере свій початок у потиличній частині голови і доходить приблизно до середини корпусу.
Готові до нересту самці будують у перехідних зонах нерестовища печерно-кратерного типу і закликають у них зрілих самок, які на момент нересту забарвлені в темно-сірий колір.
Самки, що інкубують ікру, знаходять собі притулок між скелями. Самки інсігнів – дбайливі матусі, які опікуються своїм виводком на протязі кількох тижнів після випуску у вільне плавання.
- Protomelas sp. “insignis” (Mumbo)
- Protomelas sp. “insignis” small
У південних регіонах озера, переважно, у невеликих островів зустрічаються Protomelas insignis у супроводі виду Otopharynx ovatus і навіть у складі невеликих змішаних груп. Навпаки, у північних регіонах озера полюють ці два види однозначно незалежно один від одного. Обидва ці види дуже важко відрізнити один від одного на вигляд – настільки вони ідентичні. Однак говорити про їхню близьку спорідненість не доводиться, але виникає припущення щодо їх паралельної еволюції.
Харчуються переважно ікрою цихлід з групи Мбуна, а також ікрою інших озерних риб, навіть великих сомів.
Поїдають ікру безпосередньо під час нересту інших цихлідів. Найбільш улюблені місця для хижацьких дій – нерестилища, розташовані в печерах.