Вид названо на честь дослідника і автора багатьох наукових описів цихлід Ілеса.
Донедавна був географічним варіантом (морфою) виду Copadichromis virginalis. Нині класифікований, як самостійний вид, що має кілька популяцій. Чи є географічні варіанти C. sp. virginalis (Masinje), C. sp. virginalis (Chitande) і C. sp. virginalis “gold” його варіантами або варіантами початкового виду C. virginalis на сьогодні відповісти важко – дослідники озер продовжують свою роботу. Проте цей самостійний вид досі входить до видової групи Copadichromis virginalis.
Належить до категорії “чиста Утака”, тобто у самиць, неактивних самців і молодняка відсутній малюнок з темних плям-супр на боках корпусу і вважаються однією з найбільших форм “неплямистої Утаки”.
Ареал
Представники цього виду цихлід зустрічаються в західній частині озера Малаві (держава Малаві) у водах біля населеного пункту Нката Бей (в однойменній затоці), а також у північній частині озера (держава Танзанія) у водах біля населеного пункту Нканда.
Мешкають у відкритих водах над перехідними зонами, найкращими вважаються місця біля скельних узбереж, що круто спадають. Улюблені глибини проживання – від 7 до 15 метрів, але нерідко нирці спостерігають їх на глибинах 25 метрів і нижче. Готові до нерсту самці розташовують свої нерестові угіддя під скелями, конструюючи з піску нерестовище печерно-кратерного типу. Самцям постійно доводиться захищати місце нересту від будь-яких непрошених гостей, особливо від одновидових самців, оскільки їхні нерестовища розташовані в безпосередній близькості (самці розташовуються для нересту колонією за кілька метрів один від одного). Самки, що відмітали, утворюють великі зграї і випускають молодь у вільне плавання майже одночасно з тим, щоб з випущеної молоді утворилася також велика зграя. Зграї молоді курсують на мілководді скельних біотопів. Пік нерестового періоду припадає на травень-червень і листопад-грудень, проте існує думка, що кожна окрема популяція Copadichromis ilesi має свій нерестовий сезон. Самці в нерестовому вбранні характеризуються синьо-чорним або чорним корпусом з білою або жовтуватою плямою в лобовій частині голови, біло-сріблястим спинним плавцем і біло-сріблястим відливом боків корпусу, також представники цих цихлідів несуть 17 жорстких променів (шипів) у спинному плавнику. Самки – світлі, жовтувато-коричневі, самці – більші, ніж самці інших видів або географічних варіантів цього роду. У деяких місцях озера Copadichromis ilesi мешкають симпатрично з іншими видами групи Copadichromis Virginalis.
Утримання
Для того, щоб постійно милуватися красою цих незвичайних цихлід необхідно їхнє утримання в окремій водоймі, інакше забарвлення самців проявлятиметься тільки під час нересту. Будь-який тиск, як фізичний, так і психологічний, з боку інших видів, особливо територіальних, негативно позначається на забарвленні, зростанні та загальному самопочутті представників цього виду, та й розмноження стає досить проблематичним. Якщо виділення окремої водойми занадто велика проблема, то допускається спільне утримання цих цихлід з іншими, не дуже територіальними малавійськими (наприклад, група “Кайзер”) або танганьїкськими (наприклад, Cyprichromis, Paracyprichromis) цихлідами. Мінімальне співвідношення особин одного виду в групі для успішного розведення – 2 самці + 3-4 самки, оптимальне співвідношення – 3 самці + 5-7 самок.
Синоніми
- Copadichromis mloto
- Copadichromis virginalis
- Haplochromis virginalis
Комерціні назви
- Copadichromis virginalis Kajose
- Kajose White Crest Wimpel
- Сopadichromis ilesi Nkanda
- Kajose Nkanda
- Kajose (месцева назва)